Description
У статті надано загальноприйняте розуміння терміну «ресоціалізація» як процесу і поняттю «ресоціалізування» як результату цього процесу. Згідно міжнародно-правових норм визначене поняття інвалідності як статусу людини з особливими потребами, дано визначення терміну внутрішньо переміщеної особи як людини, що потрапила в біду проти своєї волі. Показано особливості прояву різних психологічних комплексів, синдромів, властивих людям з обмеженими можливостями, які мають тенденцію посилюватись, коли ті опиняються у незвичних для себе умовах. Обґрунтовано необхідність врахування психологом при роботі з людьми даної категорії виду інвалідності, групи, ступеня тієї чи іншої хвороби; також темпераменту особи, рівня тривожності, інтроверсії – екстраверсії, типів діяльності з подолання критичних ситуацій, інших особливостей осіб з обмеженими можливостями. На основі аналізу сучасної психологічної літератури автори статті показують проблеми ресоціалізації біженців та внутрішньо переміщених осіб, які, водночас, являються людьми з особливими потребами, демонструє приклади роботи психологів із вразливими категоріями переселенців за кордоном та в українських громадах. Автори виказують власне бачення основного завдання психологів у допомозі людям із різними обмеженнями – слуху, зору, рушійних функцій, хвороб внутрішніх органів при соціальній адаптації та ресоціалізації. Наголошують, що враховуючи сучасні погляди на проблему інвалідності, особливостей процесу ресоціалізації осіб з особливими потребами та можливостями їхнього ресоціалізування як наслідку, практичним завданням досвідчених психологів та працівників соціальних служб, що співпрацюватимуть з такою категорією людей, є підготовка людини з обмеженими можливостями до повноцінного (наскільки це можливо) життя, у індивідуальній та груповій психологічній допомозі цим людям з метою розвитку у них почуття суб’єктності життєдіяльності у нових умовах життя.